У 1939 році 25-річний математик Джордж Данциг навчався в Каліфорнійському університеті. Одного разу він на 20 хвилин запізнився на пару зі статистики. Тихенько увійшов, сів за парту і закрутив головою, намагаючись зрозуміти, що пропустив. На дошці були записані умови двох завдань.
Данциг переписав завдання в зошит і став слухати професора. Удома він тричі пошкодував про те, що запізнився на пару. Завдання були дійсно складними. Данциг думав, що, ймовірно, пропустив щось важливе для їх вирішення. Однак робити було нічого. Через кілька днів напруженої роботи він все ж вирішив ці завдання.
Задоволений, заскочив до професора і віддав зошит.
Професор Єжи Нейман неуважно прийняв завдання. Він якось не зміг відразу згадати, що не ставив студентам нічого подібного... Коли через деякий час він таки переглянув те, що приніс йому учень, у нього просто очі на лоб полізли. Він згадав, що дійсно на початку однієї з лекцій розповідав студентам умови двох цих завдань. Двох нерозв'язних завдань!
Двох завдань, які не міг вирішити не тільки сам професор, але й інші видатні математики того часу.
Однак Данциг просто не почув ту частину лекції, у якій йшлося про те, що ці завдання не мають розв'язання. І вирішив їх.
Ви можете зробити неможливе для інших, якщо тільки не переконаєте самі себе в тому, що це неможливе дійсно є неможливим.
Вознюк О.В. Аксіоматичні основи освіти дорослих // Концептуальні засади розвитку освіти дорослих: світовий досвід, українські реалії і перспективи: збірник наукових статей / за ред. Кременя В.Г., Никало Н.Г., укл. Аніщенко О.В., Лук’янова Л.Б. – К.: Знання України, 2018. – 616 с. – С. 76-80.
Немає коментарів:
Дописати коментар